Интервью с Эрикой для Кита Портала :)

Journalistka

Тусовщица

Снова привет, девчонки!

Хочу сказать спасибо всем за отзывы на прошлый пост, мне очень приятно было узнать, что вам нравится, и что можно улучшить Буду совершенствоваться)))

Это первое интервью с Детьми капитана Гранта меня очень вдохновило, и я решила продолжать эту затею))

Итак, встречайте - в этот раз интервью с Эрикой! 

На украинском языке

Еріка: мала три перших кохання!

Постійно прогулювала уроки

- Еріко, ти взагалі любила ходити до школи?
- Так, любила, мені подобалось знаходитись в школі і спілкуватись з друзями, а от вчитись та робити домашні завдання – ні. Чесно скажу, вчила лише ті предмети, які мені хотілося!

- А які були улюблені предмети?
- Я більше “гуманітарка”, тому із задоволенням вчила все, що пов’язано з українською та зарубіжною літературою та іноземними мовами. Точні науки, те, що зв’язано з математикою, хімією, фізикою, мені ніколи не вдавались добре.

- Якими іноземними мовами володієш?
- Я не поліглот, але вільно володію англійською та французькою мовою. Українська та російська не рахуються

- Прогулювала уроки?
- Так, я прогулювала часто, була шибайголовою, бувало, взагалі не ходила в школу, ми збирались з друзями дома, сиділи дивились фільми. Мама потім дізнавалася, сварила. Але коли ії викликали в школу вона казала – «не сваріть мою дитину, вона вже доросла». Вона не втручалася в мої справи, я сама вирішувала проблеми, казала директору в лице те, що думала. Такий в мене був період становлення характеру. Не дивлячись на те, що я не була примірною ученицею, мене любила більшість викладачів, адже я була золотим голосом школи, привозила перші місця з усіх конкурсів, і це встановлювало баланс.

У чотирнадцять кинула музику і пішла з усіх гуртків

- Ти, напевно, також навчалася в музичній школі?
- Так, я навчалася та закінчила музичну школу по класу флейти, паралельно брала уроки фортепіано, співала у шкільному ансамблі, потім я співала окремо в студії,  ходила на народні танці, одним словом була загружена по самі помідори. Певний час ми жили за містом у гуртожитку, тому мені доводилося вставати о сьомій, за три години до школи, а поверталася додому я останнім автобусом близько одинадцятої.  Так усе дитинство у мене було присвячене музиці.

- Але в дитинстві так хочеться гуляти з дітьми на вулиці, не було бажання кинути музичну школу?
- В певні моменти хотілося. Але, коли я була мала –  вирішували батьки. А вже коли я подорослішала, у років чотирнадцять, в мене як раз почали з‘являтися перші друзі, я зустрічалася зі старшокласником,така крута була, і мені тоді здавалось – нащо мені та музика? Я вирішила зробити паузу й сказала мамі – я не хочу займатися всякою фігньой, і пішла з усіх гуртків.  Мама дуже страждала, але у нас була демократія в родині, і я ій сказала, що поки не зрозумію, що цього хочу я, а не ти –  не зможу цим займатися. Цілий рік я пробомкалася, ми гуляли з друзями, тусувалися, ходили на дискотеки, і я зрозуміла, що це – пустота, все має бути в міру, паралельно ти повинен щось робити. Відтоді я почала займатися, але це вже було моє свідоме рішення.  Я взагалі скажу так – завжди треба перевіряти, чого хочеш ти. Бо, коли тебе тягнуть за руку – це одне, а коли ти сам вирішив, що воно тобі треба – це зовсім інше, набагато більший кайф.

“Був момент, коли від мене відвернувся весь клас”

- Розкажи про перше кохання?
- Про яке?))) В мене іх було взагалі-то три, перше - в сім років, друге – в чотирнадцять, а третє – в шістнадцять років.

- Напевно про те, яке найбільш запам’яталося?
- Тоді про найсерйозніше. Я була в дев’ятому класі. Юра, мій хлопець, був на пару років старший, навчався в технікумі, дуже гарно грав на гітарі, ми сиділи під вікнами, бринькали, лускали насіння. Ми зустрічалися з Юрчиком рік, все було дуже серйозно, але він мене страшно ревнував і я не витримала цього натиску. Я навіть не знала, з ким важче було розходитись – з ним, чи з його родиною, бо я була членом його сім’ї. Взагалі було дуже круто, все так максималістськи сприймалося: що не проблема – то катастрофа, постійні сварки. Наші друзі навіть казали, що ми одружимось.

- Скажи, а чи були в тебе комплекси?
- В мене взагалі є багато комплексів і досьогодні, просто я це майстерно приховую. Взагалі-то є правило: якщо в тебе є комплекси, то або борися з ними, або навчися майстерно їх приховувати. У тінейджерів  такий вік, коли все ще в процесі росту. Звісно, дівчаткам хочеться, щоб в них швидше росли груди, наприклад. В мене була подруга, набагато розвиненіша, ніж я, виглядала на два роки старшою, як повноцінна дівчина. Тоді я переживала, але зараз я знаю, що моя генетична лінія краща, тому що я, хоч і худенька, але все на місці. Тому я вважаю, що всьому свій час.

- Як ти вважаєш, з комплексами взагалі потрібно боротися?
- На мій погляд, не треба створювати проблеми там, де їх немає, а якщо вони в тебе з’являються – вирішуй їх по мірі виникнення, і взагалі - насолоджуйся життям. Спілкуйся з друзями, вчися, або не вчися :), слухай музику, цікався книгами, дивися кіно, катайся на роликах, запишись в якийсь гурток, на вокал, одним словом, розвивайся, та знайди таке заняття в житті, що знімало б стрес і приносило радість. І не звертай уваги на тих, хто тобі говорить щось погане, в цих людей або щось з мізками не так, або вони тобі просто заздрять.

Мені в школі постійно заздрили, тому що я завжди була в центрі уваги, спілкувалася зі старшокласниками. У мене був такий момент, в восьмому класі, коли від мене відвернувся увесь клас, зі мною не вітався ніхто близько двох місяців, для мене це тоді був такий стрес, що я приходила додому і плакала. 

Я проревіла два місяці, а потім прийшла до класу і сказала – поясніть мені, може я в чомусь не права. Ми сіли, поговорили, вияснилося, що це були лише дитячі ревнощі, і відтоді в мене з класом були такі відносини, що я навіть зараз за ними сумую, і вважаю, що це найкращий клас у світі.

- Зараз спілкуєшся з кимось?
- Так, в мене є друзі, однокласники, ми листуємося, телефонуємо один одному, та обов’язково зустрічаємось, коли я приїжджу до рідного міста Червонограда або до Львова. Якщо чесно, дуже сумую за ними, мені взагалі іноді трошки не вистачає тодішнього легкого ставлення до життя.

- А пам’ятаєш останній дзвоник,  шкільний випускний?

- Так, пам’ятаю дуже добре. На останньому дзвонику ми співали пісню «вилітали наши голуби» і тримали в руках голубів, і коли ми наприкінці випускали їх в небо – плакала вся площа. А на випускний ми пошили таке розкішне гіпюрове плаття, золотисто-кремового відтінку, я була як графиня, навіть потім в ньому виступала. Ми так готувалися – і зачіски, і макіяж. Я так плакала в той день, що весь той макіяж і виревіла. Коли прощалася з викладачами, я не вірила, що закінчила школу. Після ресторану ми зустрічали вранці сонце за містом, пили шампанське. А потім ще кілька днів з класом ходили на пікніки.

- Які в тебе зараз є хобі?
- Хобі як такого супер оригінального заняття в мене немає. Тобто, я не вишиваю хрестиком і не леплю з глини. Але я пишу музику, вірші, читаю психологічні книжки, інколи на роликах катаємось з друзями, часто ходимо в кіно, в кафе. Зануда я, короче, люблю поспати

- Що б ти побажала дівчаткам з Кіта Порталу?

- Я бажаю дівчатам радіти життю і частіше посміхатися! Гарного настрою, не засмучуватися по дурницях, насолоджуватися життям таким, як воно є, бо воно класне!

Вобще, получилось безумно интересное общение, надеюсь, что мне удалось передать это в посте)))

Как вам кажется?